Техніка передбачає глибоке розуміння емоційного стану дитини та вміння музичного керівника підлаштовуватися до її потреб. Якщо дитина перебуває в пригніченому стані, плаче, сумує — зробіть це разом із нею. Цей процес може супроводжувати спільне тонування, музикування, слухання разом мелодій, що схожі на голосіння, плачі, із використанням схлипуючих інтонацій тощо.

Коли ви відчуєте, що напруга знижується, плач затихає, з’являється втома від самого стану — можна переходити до мелодій, які дещо відрізняються від попередніх, але не створюють різких контрастів. Таке «співналаштуання» сприяє появі довіри, створює передумови для невербального діалогу, можливості розказати про свій стан без слів та отримати підтримку.

В різних культурах такі практики використовують здавна. Спільні голосіння, плачі, жалі використовували й наші предки для полегшення страждань. Це імпровізація, яка залежить від сили та глибини переживань.

Якщо створити на занятті атмосферу довіри, це заохотить дітей розповідати про свій власний досвід, не занурюючись в деталі та не розповідаючи про подію вербально. Завдання до техніки можна варіювати, наприклад:
**зіграй/намалюй/станцюй/зліпи те, про що тобі важко говорити, — про свій дім, втрачених тваринок, переїзд тощо;
**назви звуки, запахи, кольори, що нагадують тобі про ... (травмівну подію);
**нумо разом спробуємо зіграти те, що ти відчуваєш.

Важливо також створити для дитини відчуття безпечного місця. Повернути дитині відчуття контролю можна завдяки музичній
медитації. Коли психоемоційний стан дитини вдалося стабілізувати, можна переходити до наступної техніки.

Техніка заспокоює дитину, дає змогу повернути звичний режим. Коли тіло починає робити те, що звикло, ми відчуваємо безпеку. Пропонуємо дитині програти свій звичний режим дня на музичних інструментах, відтворити його за допомогою пантоміми. Разом пишемо новий план на день за допомогою музики.
Як ми прокидаємось? Як усміхаємося новому дню?
Хто поруч з нами, коли ми снідаємо та йдемо в садочок?
Як проходить наш день до обіду, після... Як ми спимо після обіду.

Зіграйте, які сни приходять до вас у гості? Кого ви хотіли б побачити у своїх снах?

Відповіді на ці запитання відтворюємо за допомогою музичної імпровізації.

Техніка передбачає роботу з емоцією або почуттям у супроводі музичного керівника. Якщо дитині важко висловлювати те, що на душі, — музичний керівник може розпочати гру на музичному інструменті. Коли дитина буде готова, вона включається в музичну імпровізацію та за якийсь час музичний керівник припиняє грати для того, аби мелодія дитини прозвучала самостійно. Так емоція, з якою прийшла дитина, отри-
мує можливість прозвучати. Якщо раптом дитина зупиняється та перестає грати, не має сил продовжувати, — музичний керівник завершує проведення музичної теми, обрамляючи таким чином емоцію дитини.

Ефективними є також поєднання музичної терапії з вдиханням ароматів ефірних олій. Попередньо необхідно запитати в батьків, чи немає в дітей алергії. Таким чином, можна створювати музичні подорожі у казкові країни, у позитивні спогади минулого.

Позитивно себе зарекомендували також техніки для роботи з униканням. Уникання — захисний механізм психіки, який дає змогу «дозувати» інформацію, яка може нашкодити. Але така реакція — це стримування негативних емоцій, які рано чи пізно «знайдуть» собі вихід. Тому варто вчити дітей екологічно виражати власні емоції, приймати їх та працювати з ними.

Готуємо зображення термометру з позначками. Просимо дітей розказати про свої почуття, які відповідають нижній позначці термометру. Поступово рухаємось вгору, по шкалі:
«Я розслаблений», «Я спокійний», «Мені добре», «Моя радість» тощо.

Граємо разом на музичних інструментах. Просимо дитину підібрати мелодію спокою, радості, натхнення тощо. Відтак називаємо емоції,
які відповідають верхній позначці термометру: «страх», «жах», «тривога», «заціпеніння» тощо. Граємо мелодії, які відповідають цим
емоціям. Який у них характер? Коли ми переживаємо негативні емоції? Як на них реагуємо? Згадуємо, коли востаннє відчували це.

«Термометр» можна покласти в кишеню й діставати за потреби. Так само й наші емоції та почуття ми застосовуємо тоді, коли в них виникає потреба. Так діти вчаться сприймати свої емоції, керувати ними та відновлюватися після стресу.

Один учасник сідає в центр на стілець і грає власну мелодію. Учасники надають йому зворотний зв’язок:

«Мені здається, твоя мелодія відображає... Я відчув... емоцію/переживання» тощо.

Слід говорити тільки про свої відчуття, роздуми, висловлювати побажання. Учасник слухає, не сперечається, не перебиває, не виправдовується. Ми виходимо з того, що сказане, — думка конкретної людини.
Ось кілька модифікацій цієї техніки:
** Кожний учасник дає зворотний зв’язок тому, хто в центрі.
** Дитина, яка сидить на «троні», сама обирає тих, від кого вона хоче отримати зворотний зв’язок. За цієї умови кількість спікерів обговорюється для всіх учасників заздалегідь та не змінюється від учасника до учасника.
** Обговорюється не число учасників, які коментують людину, а сфера коментарів.